1-я книга ЦарствГлава 20 |
1 |
2 |
3 |
4 Тогда Ионафан ответил Давиду: |
5 |
6 Если твой отец заметит, что меня нет, то скажи ему: „Давид выпросил у меня разрешение сходить в свой город Вифлеем, чтобы присоединиться к ежегодному жертвоприношению всей его родни”. |
7 Если на это он скажет: „Хорошо”, то я в безопасности, а если он разгневается, то знай, что он решил причинить мне зло. |
8 Ты же сделай милость твоему слуге, ведь ты заключил со мной договор перед Господом. Если есть на мне какая вина, то убей меня сам! Только не отдавай меня в руки твоему отцу!» |
9 |
10 Давид спросил: |
11 Ионафан сказал: |
12 Затем Ионафан сказал Давиду: |
13 Если же мой отец замышляет против тебя зло, я дам тебе знать и отпущу тебя с миром. Пусть Господь накажет меня, если я не сделаю этого. И да будет Господь с тобой, как был с моим отцом. |
14 Но и ты не откажи мне в милости Господней, пока я жив. А если я умру, |
15 не отнимай милости твоей от семьи моей вовеки, даже когда Господь истребит с земли всех твоих врагов». |
16 Так Ионафан заключил договор с домом Давида, сказав: |
17 Ионафан попросил Давида снова подтвердить свою клятву в любви, так как любил Давида, как самого себя. |
18 Ионафан сказал: |
19 Послезавтра пойди на то место, где ты скрывался раньше и жди у холма. |
20 Я выпущу три стрелы в ту сторону, как будто стреляю в цель. |
21 Затем я пошлю мальчика найти стрелы. Если всё хорошо, то я скажу ему: „Ты искал слишком далеко! Стрелы упали ближе ко мне. Вернись и собери их”. Тогда ты можешь выйти ко мне, потому что, клянусь Господом, тебе ничего не угрожает. |
22 Но если я скажу мальчику: „Смотри, стрелы впереди тебя”, то ты должен уйти, так как Господь отпускает тебя. |
23 И помни о договоре между тобой и мной. Господь — свидетель наш на веки вечные!» |
24 |
25 на своё обычное место у стены, а Ионафан сел напротив Саула. Авенир сел возле Саула, а место Давида осталось пустым. |
26 В тот день Саул ничего не сказал. Он подумал: |
27 Но и на второй день праздника место Давида оставалось пустым. Тогда Саул спросил своего сына Ионафана: |
28 |
29 Он сказал: „Отпусти меня, потому что моя семья приносит жертвы в нашем городе и мой брат приказал мне быть там. И если я твой друг, то отпусти меня повидаться с братьями”. Поэтому он и не пришёл на пиршество к царю». |
30 |
31 Пока сын Иессея будет жить на земле, не быть тебе царём и ты никогда не будешь иметь своего царства. А теперь пошли за ним и приведи его ко мне, так как он обречён на смерть!» |
32 |
33 Но Саул бросил в него копьё, чтобы убить его, и Ионафан тогда понял, что его отец очень сильно хотел убить Давида. |
34 Ионафан встал из-за стола в великом гневе. Он был так расстроен и так зол на отца, что не ел на второй день праздника, потому что Саул унизил его и решился убить Давида. |
35 |
36 Ионафан сказал ему: |
37 Когда мальчик подбежал к месту, где упала стрела, Ионафан крикнул ему: |
38 Затем он крикнул: |
39 Мальчик ни о чём не догадывался, только Ионафан и Давид знали, что происходит. |
40 Ионафан отдал мальчику своё оружие и сказал: |
41 |
42 Ионафан сказал Давиду: |
1-а СамуїловаРозділ 20 |
1 |
2 А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“ |
3 А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“ |
4 І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“ |
5 І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора. |
6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його. |
7 Якщо він скаже так: „Добре!“ то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього. |
8 І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“ |
9 І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“ |
10 І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“ |
11 А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле. |
12 І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, — |
13 так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком. |
14 І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́, |
15 то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі. |
16 І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“ І склав Йонатан умову з Давидовим домом. |
17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу. |
18 І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце. |
19 А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л. |
20 А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети. |
21 І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“ |
22 А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе. |
23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“ |
24 І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі. |
25 І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє. |
26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“. |
27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“ |
28 І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму. |
29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“. |
30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері? |
31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“. |
32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“ |
33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида. |
34 І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько. |
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець. |
36 І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього. |
37 І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“ |
38 І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана. |
39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу. |
40 І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“ |
41 Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав. |
42 І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“ |
1-я книга ЦарствГлава 20 |
1-а СамуїловаРозділ 20 |
1 |
1 |
2 |
2 А той відказав: „Борони Боже, — ти не помреш! Таж ба́тько мій не робить жодної справи, великої чи справи малої, коли не відкриває на вухо мені, то чому мій батько заховає від мене цю справу? Цього не бу́де!“ |
3 |
3 А Давид іще присягнув та й сказав: „Добре пізнав твій батько, що я знайшов милість в оча́х твоїх. І сказав він: Нехай не довідається про те Йонатан, щоб не був він засму́чений. Але як живий Господь і як жива душа твоя, — між мною та смертю не більше кро́ку!“ |
4 Тогда Ионафан ответил Давиду: |
4 І сказав Йонатан до Давида: „Що́ підкаже душа твоя, те зроблю́ тобі!“ |
5 |
5 І сказав Давид до Йонатана: „Ось узавтра новомі́сяччя, коли звичайно сиджу́ я з царем, щоб їсти з ним. Але ти відпусти мене, а я сховаюся в полі аж до третього вечора. |
6 Если твой отец заметит, что меня нет, то скажи ему: „Давид выпросил у меня разрешение сходить в свой город Вифлеем, чтобы присоединиться к ежегодному жертвоприношению всей его родни”. |
6 Якщо дійсно згадає про мене твій батько, то скажеш, що конче жадав від мене Давид, щоб йому забігти до свого міста Віфлеєму, бо там річна́ жертва для всього роду його. |
7 Если на это он скажет: „Хорошо”, то я в безопасности, а если он разгневается, то знай, что он решил причинить мне зло. |
7 Якщо він скаже так: „Добре!“ то мир твоєму рабові. А якщо дійсно запалає йому гнів, то знай, що постано́влене те зло від нього. |
8 Ты же сделай милость твоему слуге, ведь ты заключил со мной договор перед Господом. Если есть на мне какая вина, то убей меня сам! Только не отдавай меня в руки твоему отцу!» |
8 І зробиш милість своє́му рабові, бо ти ввів свого раба в Господній запові́т із собою. А якщо є на мені прови́на, — убий мене ти, а до батька твого по́що мене ве́сти?“ |
9 |
9 І відказав Йонатан: „Борони тебе, Боже! Бо якщо справді пізна́ю, що в мого батька постановлене зло, щоб прийшло на тебе, чи ж того я не розкажу́ тобі?“ |
10 Давид спросил: |
10 І сказав Давид до Йонатана: „Хто повідо́мить мене, якщо батько твій відповість тобі жорсто́ке?“ |
11 Ионафан сказал: |
11 А Йонатан сказав до Давида: „Ходи ж, і ви́йдемо на поле“. І вийшли вони оби́два на поле. |
12 Затем Ионафан сказал Давиду: |
12 І сказав Йоната́н до Давида: „Свідок Господь, Бог Ізраїлів, що післязавтра цього ча́су ви́відаю я батька свого. Нехай скарає мене Бог, якщо тоді не пошлю́ до тебе, і не сповіщу́ тебе, — |
13 Если же мой отец замышляет против тебя зло, я дам тебе знать и отпущу тебя с миром. Пусть Господь накажет меня, если я не сделаю этого. И да будет Господь с тобой, как был с моим отцом. |
13 так нехай зробить Госпо́дь Йонатану, і так нехай додасть! А якщо моєму ба́тькові вгодно зробити зло тобі, то сповіщу́ тебе, і відішлю́ тебе, і ти пі́деш у мирі, а Господь буде з тобою, як Він був із моїм ба́тьком. |
14 Но и ты не откажи мне в милости Господней, пока я жив. А если я умру, |
14 І ти, якщо я бу́ду ще живий, хіба не зро́биш зо мною Господньої ми́лости? Коли ж я помру́, |
15 не отнимай милости твоей от семьи моей вовеки, даже когда Господь истребит с земли всех твоих врагов». |
15 то не відбирай своєї ми́лости від дому мого навіки, а навіть тоді, як Господь понищить усіх Давидових ворогів із поверхні землі. |
16 Так Ионафан заключил договор с домом Давида, сказав: |
16 І нехай пошукає Господь душі́ від Давидових ворогів!“ І склав Йонатан умову з Давидовим домом. |
17 Ионафан попросил Давида снова подтвердить свою клятву в любви, так как любил Давида, как самого себя. |
17 І Йонатан далі присягався Давидові в своїй любові до нього, бо він покохав його, як свою душу. |
18 Ионафан сказал: |
18 І сказав йому Йонатан: „Узавтра новомісяччя, і ти будеш зга́даний, бо буде порожнє твоє місце. |
19 Послезавтра пойди на то место, где ты скрывался раньше и жди у холма. |
19 А третього дня скоро зі́йдеш, і при́йдеш до місця, де ти ховався у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л. |
20 Я выпущу три стрелы в ту сторону, как будто стреляю в цель. |
20 А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети. |
21 Затем я пошлю мальчика найти стрелы. Если всё хорошо, то я скажу ему: „Ты искал слишком далеко! Стрелы упали ближе ко мне. Вернись и собери их”. Тогда ты можешь выйти ко мне, потому что, клянусь Господом, тебе ничего не угрожает. |
21 І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“ |
22 Но если я скажу мальчику: „Смотри, стрелы впереди тебя”, то ты должен уйти, так как Господь отпускает тебя. |
22 А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе. |
23 И помни о договоре между тобой и мной. Господь — свидетель наш на веки вечные!» |
23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“ |
24 |
24 І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі. |
25 на своё обычное место у стены, а Ионафан сел напротив Саула. Авенир сел возле Саула, а место Давида осталось пустым. |
25 І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє. |
26 В тот день Саул ничего не сказал. Он подумал: |
26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“. |
27 Но и на второй день праздника место Давида оставалось пустым. Тогда Саул спросил своего сына Ионафана: |
27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“ |
28 |
28 І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму. |
29 Он сказал: „Отпусти меня, потому что моя семья приносит жертвы в нашем городе и мой брат приказал мне быть там. И если я твой друг, то отпусти меня повидаться с братьями”. Поэтому он и не пришёл на пиршество к царю». |
29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“. |
30 |
30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері? |
31 Пока сын Иессея будет жить на земле, не быть тебе царём и ты никогда не будешь иметь своего царства. А теперь пошли за ним и приведи его ко мне, так как он обречён на смерть!» |
31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“. |
32 |
32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“ |
33 Но Саул бросил в него копьё, чтобы убить его, и Ионафан тогда понял, что его отец очень сильно хотел убить Давида. |
33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида. |
34 Ионафан встал из-за стола в великом гневе. Он был так расстроен и так зол на отца, что не ел на второй день праздника, потому что Саул унизил его и решился убить Давида. |
34 І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько. |
35 |
35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець. |
36 Ионафан сказал ему: |
36 І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього. |
37 Когда мальчик подбежал к месту, где упала стрела, Ионафан крикнул ему: |
37 І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“ |
38 Затем он крикнул: |
38 І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана. |
39 Мальчик ни о чём не догадывался, только Ионафан и Давид знали, что происходит. |
39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу. |
40 Ионафан отдал мальчику своё оружие и сказал: |
40 І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“ |
41 |
41 Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на обличчя своє на землю, та й поклонився три рази. І поцілували вони один о́дного, і оплакували один о́дного, а Давид гірко плакав. |
42 Ионафан сказал Давиду: |
42 І сказав Йонатан до Давида: „Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє Ім'я́, говорячи: Господь нехай буде свідком між мною та між тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, — нехай буде аж навіки!“ |